Ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров відверто розповів про головні виклики, з якими стикається українська освіта під час війни. У розмові з журналістами він заперечив проти поширених у медіа закидів щодо хабарництва та високих доходів керівництва університетів, назвавши їх маніпуляціями. Бугров наголосив, що його квартира була інвестована на етапі будівництва, а автомобіль — отриманий через програму trade-in, про що все було задекларовано.

Керівник КНУ зазначив, що найбільшою помилкою системи освіти за останні два десятиліття стала повна лібералізація в 90-ті роки. Тоді за принципом «anything goes» професійні технічні училища перетворювалися на інститути, а ті — на академії та університети. Ця стратегія призвела до девальвації диплома, оскільки в Україні з'явився надлишок закладів вищої освіти, які не завжди відповідають європейським стандартам.

Викладацька професія в Україні залишається покликанням, оскільки фінансово забезпечити повноцінний рівень життя неможливо. Більшість викладачів працюють через внутрішню мотивацію. Ректор закликає змінити закон про освіту, зокрема скасувати обмеження термінів перебування на посаді для завідувачів кафедр, адже саме вони створюють наукові школи та традиції. У європейській практиці таких обмежень зазвичай немає.

Володимир Бугров також торкнувся проблеми низьких зарплат технічного персоналу. Прибиральниці, двірники та сантехніки у великих університетах часто отримують лише 4–5 тисяч гривень. Без їхньої роботи навчальний процес просто зупиниться, адже не працюватиме сантехніка чи електрика. Ректор наголосив, що ці люди є невід'ємною частиною університетської системи.

Під час повномасштабного вторгнення університет неодноразово зазнавав пошкоджень від ракетних ударів, але колектив вдалося зберегти. Частина співробітників виїхала за кордон, але ядро команди залишилося в Києві. Ректор продовжує навчати студентів, проводити дослідження та омолоджувати викладацький склад, навіть працюючи в умовах війни.

Ректор КНУ Володимир Бугров працює в університеті понад 40 років, вступивши на філософський факультет у 1984 році. Навіть його син сьогодні викладає на філософському факультеті, а дружина познайомилася з ним у студентському гуртожитку. Попри заклики йти в бізнес чи політику, він відмовився, оскільки розумів, що освіта — це його справжнє покликання.