Скоро, 20 травня, виповниться сім років з моменту інавгурації президента Володимира Зеленського. Затяжна війна та внутрішні виклики суттєво змінили підходи до керування державою, змусивши переглянути політичні та військові стратегії. Головне, що стало зрозумілим за цей час: швидкий мир зірвався, а переговори знову вперлися в головний бар'єр — питання територій.

Влада все більше робить ставку на виснаження Росії через тиск на її ресурси, зміни в армії та тривале протистояння. Надії на швидке врегулювання, яке двічі з'являлося минулого року, зникли. У політичних колах налагодилися очікування, що конфлікт триватиме ще рік-два-три, а Україна готується до довгої війни.

Після відставки Андрія Єрмака Зеленський почав спілкуватися з ширшим колом осіб. З нинішнім главою Офісу у президента стосунки стали більш робочими та формальними. Парламентськими питаннями опікуються Руслан Стефанчук, Олександр Корнієнко та Давид Арахамія, які також входять до ближчого кола президента.

Генеральна стратегія залишається незмінною: протриматися довше за противника, зміцнюючись самим і послаблюючи ворога до моменту, коли Москва не зможе продовжувати війну з економічних причин. На Банковій розглядають можливість компромісу по лінії зіткнення, який разом із перспективою вступу до ЄС може дозволити президенту йти на нові вибори.

Міжнародна діяльність та оборонка залишаються пріоритетами. Зеленський особисто контролює міжнародний блок, а у військових питаннях радиться насамперед з Олександром Сирським. Важливим завданням є реформа мобілізації та підтримка контрактної служби, щоб зменшити гостроту проблеми з призовом.

Поки що вибори не здаються найближчою перспективою, але плани президента прив'язані до кінцевого сценарію війни. Якщо конфлікт закінчиться або стане на паузу, Зеленський може залишитися на посаді, спираючись на підтримку суспільства та перспективу євроінтеграції.